У Національний День Молитви за Україну, коли країна вже дванадцятий (четвертий повномасштабного вторгнення) рік живе у війні, відбулося Підняття Прапора Надії… Дванадцять років болю. Дванадцять років боротьби. Дванадцять років молитви, що не стихає ні на мить.Сьогодні разом стали в молитві ті, хто знає ціну очікування — діти полонених, військові та цивільні ОК «Захід», ліцейна родина. У їхніх очах — сльози й сила. У їхніх серцях — віра, яка вистояла. Молитва сьогодні звучала особливо тихо… і особливо гучно водночас. Бо це молитва матерів, які чекають. Молитва дітей, які мріють обійняти. Молитва країни, яка не втомилася вірити.
Прапор Надії піднявся в небо як знак: ми пам’ятаємо про кожного, ми боремося за кожного, ми дочекаємося кожного.
Дванадцять років війни навчили нас головного — бути разом і боротися
Молимося. Віримо. Чекаємо на повернення всіх наших.
Лариса Приходько, заступник директора з навчально-виховної роботи