У суботу 21 січня, була на відкритті муралу загиблим захисникам у Рівненському ліцеї #1. Почуття? Біль і гордість, сльози і радість... А ще відчуття причетності і соборності.
Випереджаючи незручне питання про те, чи варто наші заклади освіти завішувати пам'ятними дошками, скажу таке. Мурал - не холодна кам'яна дошка, від якої віє смутком. На ньому усміхається життя, яке так любили хлопці, у ньому підноситься краса землі, яку так любили хлопці. Так, синє небо затягнуло слідами від вибухів, а поле жовтої пшениці стовклося танками, але ці синьо-жовті кольори свободи, що є тлом муралу, як і буяння весни, стверджують: наш народ не перемогти, і ціна Перемоги хоч і дуже висока, але не марна!
Як можна перемогти народ, якщо на захист стають такі люди, як Аль Шамі Фарес і Василь Лісовський? Вони усміхаються з муралу добрими усмішками, бо і в житті були такими: добрими, безвідмовними, порядними, принциповими. Обоє, не задумуючись, стали на захист України. 29-річний Фарес, маючи за плечима навчання в Національній академії сухопутних військ та досвід командира АТО, а також підготовку в Міжнародному центрі миротворчості та безпеки, після повномасштабного вторгнення відбув на Схід. 52-річний Василь Лісовський 25 лютого сам пішов у військкомат, адже був переконаний, що повинні воювати ті, хто має досвід. Василь теж був учасником АТО. Тому ні дня не зволікав.
Воїни загинули в травні, під час буяння весни, щоб ми жили.
Ці імена випускників першої школи єднає не тільки місце навчання і травень. Хлопці дуже любили музику. Фарес навіть писав пісні. Учителі пригадують, що він складав і виконував реп українською й англійською. Тому на муралі рядки із пісні Фареса: "Ваш син буде жити в серцях українців Героєм. Як і всі відважні в Україні сини."
Чи думав цей талановитий хлопець, що його слова напишуть на муралі в його ж честь?.. Рівненська бардеса Валентина Люліч створила музику до цієї поезії Фареса і на відкритті муралу зробила прем'єру патріотичної пісні. А як зворушливо, до сліз, звучать його рядки про маму: "Ой, котику, котку", - співала. Молилася, щоб син вернувся живим". Не повернувся...
До речі, Фарес вивчив українську в 16. Саме в цьому віці він зі своєю сім'єю переїхав до Рівного з Йорданії. Потім успішно склав ЗНО з української, що дозволило йому вступити в НУВГП, а пізніше - у військову академію. Прикро, що в нас є люди, які все життя прожили в Україні, а мови державної так і не вивчили.
Василь Лісовський, каже його сестра Інна, часто згадував рідну школу, заходив до неї. Любив собак і риболовлю. Був дуже життєрадісною і щирою людиною.
Вічна і світла пам'ять вам, хлопці...
Що значить мурал для ліцею? Директорка ліцею Людмила Грекул відповіла так: "Це можливість для тих, хто навчається й працює зараз і буде потім, сказати: "Дякую за можливість жити вільно й достойно".
Це місце, де матері загиблих хлопців можуть тихо поплакати, а ті мами, чиї сини не на війні, подякувати за можливість пригорнути і поцілувати своїх дітей.
Це місце, яке нагадуватиме завжди ліцеїстам, наскільки цінне слово "мир" і якою ціною він дається..."
Ціною життя 29-річного Фареса і 52-річного Василя. Між чоловіками чимало років. І вчора біля муралу бігала маленька донечка Фареса, така схожа на татка, і спав у мами на руках маленький внук Василя. На відкриття муралу прийшли рідні, друзі, однокласники, учителі ліцею, військові.
Був на відкритті і художник, творець муралу Андрій Шостак.
Мурал освятив військовий капелан отець Іван Хміль.
Треба озвучити, що ідея створення муралу належить випускникам першого ліцею 2022 року. Вони зробили перший грошовий внесок, а потім до такої благородної справи долучилися однокласники Фареса та колеги Василя, а також Юрій Вознюк, випускник закладу, народний депутат ВР України 7-8 скликань.
З понеділка біля муралу вируватиме життя, яке так любили і Фарес, і Василь. Хлопці стануть узагальненим образом усіх загиблих захисників.
Життя цих Героїв, Аль Шамі Фареса та Василя Лісовського, продовжилося в маленьких українцях, у донечці і внукові, і в кожному з нас, бо ми не забудемо і не пробачимо!
{gallery}2023/01-january/02-mural-to-the-fallen-defenders{/gallery}
Жовтан Мирослава Анатоліївна, учителька української мови та літератури, вчитель вищої кваліфікаційної категорії, вчитель-методист